Домашнє насильство над дитиною
Я давно переконалася в тому, що психічно здорова людина, психологічно доросла та з високим рівнем соціальних навичок, ніколи не буде застосовувати по відношенню до дитини фізичне або психологічне насильство. Тому що у неї не виникає в цьому потреби, тим паче сприймається, як протиприродне явище.
Чому більшість батьків не прагнуть відмовитися від моделі "фізичні покарання виховують із дитини хорошу людину"? Тому що, це зручно. Тому що, це важка праця, усвідомити наявність проблем, особливо в самому собі. Тому що, після усвідомлення, з цим всім потрібно буде щось робити. А ось на дії, вже не вистачає - ні часу, ні сил, ні бажання, ні знань. Так і живемо по колу, виховуючи травмовані особистості з власних дітей.
Тож, давайте навчимося розрізняти, що саме є фізичним та психологічним насильством, а що вихованням.
- Фізичне насильство - це навмисне завдання шкоди тілу дитини з боку дорослого. Тобто спричинення фізичних ушкоджень різного ступеня тяжкості.
А саме: побиття; потиличники; штовхання; ляпаси; кусання; примушування вживати їжу та напої, що шкодять здоров'ю (алкогольний, наркотичний та отруйний ефект); удушення; обмеження пересування (замикання у кімнаті, стояння у кутку, прив'язування до предметів); порізи.
- Психологічне насильство - це навмисне маніпулювання дитиною, як об'єктом. Свідоме ігнорування її потреб та почуттів.
А саме: словесні образи; приниження; шантажування; погрози життю й здоров'ю; безпідставна критика; заборона (спілкуватися з кимось із близьких, висловлювати свою думку); навіювання почуття провини; крики; звинувачення; обзивання нецензурними словами; знецінення успіхів і досягнень.
Насильство - свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви у всіх сферах її життя. Які батьки схильні до насильства над своєю дитиною?
В першу чергу ті, хто самі були травмовані насильницькими діями у власному дитинстві.
Тому, якщо вже доросла людина продовжує запевняти оточуючих у тому, що завдяки тому, що в дитинстві її били, вона виросла хорошою людиною і не стала злочинцем...
Це свідчить лише про те, що вона підсвідомо боїться навіть для себе визнати, що була учасником насильства, а не виховання.
Чи подобалися їй такі виховні заходи? Сумніваюся. Страшно, соромно та боляче - подобатися не можуть. Чому ж тоді дорослий із травмованим дитинством починає застосовувати цю отруйну педагогіку до своєї дитини? Ні, не тому що не любить її, а тому що вважає, що це і справді нормально, бо!
Свого часу фізичне або психологічне насильство сформувало у неї світогляд у якому:
- Батьки заслуговують на повагу автоматично просто тому, що вони батьки. Навіть, якщо б'ють тебе, ображають та принужують.
- Дитина не заслуговує на повагу просто тому, що вона дитина. Бо дитина - це не людина, це взагалі пусте місце, поки не стане дорослим.
- Вибачатися та визнавати свої помилки - соромно.
- Прояви любові та ніжністі шкідливі, бо псують страх перед дорослим.
- Ти повинен бути слухняним, чемним, вихованим на людях. А те, ким ти є насправді - нікому не потрібно.
- Емоції та почуття - це сміття, яке заважає жити.
- Батьків не можна ображити, вони ніколи не бувають винними та в усьому мають рацію, автоматично.
- Бажати, мріяти, хвалитися - погано.
- Бути вдячнім тільки тоді, коли це вигідно.
- Суворість, покарання, грубість, жорстокість - найкраща підготовка до дорослого життя.
- Любов, турбота, близькість - це неприємний обов'язок.
- Бути батьками - це важко та нестерпно.
Тема насильницької комунікації - для багатьох із нас ще й досі занадто складна і незрозуміла.
Але слід пам'ятати про те, що бути жертвою чи бути нападником, бути щасливим або бути нещасним - це завжди наш вибір, або Не вибір. І яким саме він буде - залежить тільки від Нас.
P.S. Нехай всі Ваші вчинки по відношенню до дітей та їх життя, завжди будуть добрими.
#ПочуйТишу #ШтабволонтерівКременчука #вихованнябезнасильства
Опубліковано 22.07.2020 р.
Коментарі
Дописати коментар